22 січня 1918р. ухвалено IV Універсал Центральної Ради, яким Українська НароднаРеспубліка проголошена самостійною і незалежною державою.
На початку січня 1918р. Українська Народна Республіка перебувала у вкрай складному становищі. Спроби домовитися з більшовицьким урядом про статус республіки як рівноправного суб’єкта федерації з Росією наразилися на агресивне і зневажливе несприйняття. Більше того, 25 грудня 1917р. в Харкові була створена маріонеткова пробільшовицька «УНР», яка найперше заявила, що визнає більшовиків як владу«не лише Великоросії, але і всієї федеративної Російської Республіки» і яка стала у політичному сенсі відправним пунктом наступу більшовиків на Україну. Більшовики тим часом наступали на теренах усього Лівобережжя і просувалися дедалі ближче до Києва.
Врятувати ситуацію могли опертя влади на національні сили, які очолили би боротьбу українців за незалежність, та підписання мирного договору з країнами Центральної Європи.
6 січня 1918р. зібралася Мала Рада УЦР. На засіданні ппредставник Одеси заявив, що «більшовизм росте як пошесть», і єдиним виходом може стати проголошення незалежності України.
Отже, ухвалення ІV Універсалу було зумовлене кількома серйозними обставинами.
Розвіялися ілюзії керманичів Української Революції щодо можливостей повноцінного автономного існування України у складі федеративної Росії. Усередині Центральної Ради та в Генеральному Секретаріаті швидко зростали настрої цілковитого унезалежнення від «старшого брата».
В умовах масованого більшовицького наступу виникла серйозна проблема відсічі нападникові. Центральна Рада власного війська не мала, позаяк до певного часу вважала, що військо є «знаряддям пануючого класу над працюючим народом» (іншої думки дотримувався С.Петлюра, який наполягав на розбудові української армії). Лише під загрозою окупації були нашвидкуруч створені військові формування, однак, чисельно не поступаючись більшовицьким, вони були розпорошені всією територією України, слабко організовані, погано озброєні та обмундировані.
Перебіг мирних переговорів з країнами Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарське царство та Османська імперія) ускладнювався тим, що ІІІ Універсал, ухвалений у листопаді 1917-го, хоча й проголошував утворення УНР, але у федерації з Росією. Тож представники деяких європейських держав зазначали, що підписання мирного договору можливе винятково з суверенною державою, але в жодному разі – не зі складовою іншої держави. Таким чином, успішне завершення переговорів залежало від якнайшвидшого проголошення самостійності України.
9 січня 1918р. Мала Мала УЦР затвердила текст IV Універсалу . 11 січня на відкритому засіданні його зачитав голова УЦР Михайло Грушевський. 22 січня Українська Центральна Рада проголосила: «Однині Українська НародняРеспубліка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».
Україна заявила, що з усіма сусідніми державами хоче жити в мирі й приязні, але«…ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки».
Громадян УНР закликали готуватися до виборів Українських Установчих Зборів, які мали скликатися найближчим часом і ухвалити Конституцію УНР. До скликання Установчих зборів уся повнота влади в УНР належала Центральній Раді як представницькому органові селян, робітників і солдатів, та її виконавчому органові – Раді Народних Міністрів, котра діставала повноваження від імені УНР самостійно вести мирні переговори, незважаючи на перешкоди «з боку будь-яких інших частин бувшої Російської імперії», і в кінцевому підсумку підписати мирний договір, щоб налагоджувати господарське життя країни.
Урядові доручалося «твердо і рішуче взятися до боротьби» з більшовиками та іншими нападниками». Всіх громадян закликано «не жалуючи життя, боронити добробут і свободу нашого народу».
Передбачалося роздати землю селянам без викупу; націоналізувати ліси, води і підземні багатства; взяти під державний контроль усі банки та найважливіші галузі торгівлі.
IV Універсал підтверджував демократичні права та свободи, проголошені ІІІ Універсалом. Зазначалося, що всі представники національних меншин користуватимуться правами національно-культурної автономії, закріпленими законом УЦР про національно-персональну автономію від 9 січня 1918р. (слід згадати, що в день проголошення ІV Універсалу Мала Рада ухвалила закон про національно-територіальну автономію).
Отже, 22 січня 1918р. вперше у новітній історії український народ зробив героїчну спробу розірвати імперські пута, проголосив незалежністьУкраїнської держави, заклав підмурівок для її побудови. Проголошенням ІV Універсалу розпочався новий етап боротьби української нації за свою державність.
У ХХ столітті ця боротьба тривала майже неперервно: масові селянські антибільшовицькі повстання палали аж до 30-х років. Сталінські людожери вирішили вирубати українців під корінь: організували Голодомор; задіяли машину тотального терору проти української інтелігенції.
Однак волелюбний дух не згасав.
Під час Другої світової війни точилася запекла боротьба Ураїнської Повстанчої Армії проти гітлерівських та сталінських загарбників, і ще десять років по війні – проти радянських окупантів.
На зміну звитяжцям УПА прийшли дисиденти-шістдесятники, згодом — активісти Руху.
Здавлаося, з відновленням незалежності мали би справдитися найзаповітніші мрії українських державників про сильну, самостійну і заможну державу. Та після Референдуму і президентських виборів 1991р. Вячеслав Чорновіл пророчо сказав:«Ми вибороли державу. Але ми (національні сили, — О.Б.) програли владу. Це дасть свої гіркі плоди»…
22 січня 2014р. пролунали імена перших героїв Небесної Сотні, які віддали свої життя за Україну, свободу і демократію. Сергій Нігоян, Михайло Жизневський, Юрій Вербицький…
Ось уже п’ятий рік поспіль до них долучаються нові й нові імена синів і доньок, які собою затуляють матір-Україну перед російським загарбником у Донбасі. 20 січня Україна вшановувала пам’ять звитяжців – Кіборгів, захисників Донецького аеропрту. Вони вистояли там, де не витримували бетон і метал і стали сомволом незламності українського бойового духу. Лише за офіційною інформацією, там загинуло понад 200 воїнів і було поранено понад 500…
Боротьба за Українську державу триває. Маємо виконати заповіт, що сторіччя тому народився у борні за Українську державу і втілився у рядках вікопомного Універсалу: «…твердо і рішуче взятися до боротьби» з … нападниками»; «не жалуючи життя, боронити добробут і свободу нашого народу».
Зупинитися, піддатися бодай на мить слабкості, зневірі, сумнівам – означає зрадити нашій Революції, що піднесла Українську Народну Республіку як «ні від кого не залежну, вільну, суверенну державу українського народу».
Олена Бондаренко
