До ювілею чудового письменника, який зробив щасливими
багатьох людей, найперше – маленьких —
пропонуємо найцікавіші факти з його життєпису.
1.Всеволод
Нестайко народився у Бердичеві в 1930 році. Його батька Зиновія – січового
стрільця – заарештували енкаведисти, й 1933р. він
загинув у радянському концтаборі. Дід і прадід Всеволода по батьковій лінії
були греко-католицькими священиками. Мати, Марія Довганюк, викладала російську
мову і літературу, а під час Першої світової стала сестрою милосердя в
російській армії.
2.Мати
майбутнього письменника страшенно любила
книги. Навіть під час пологів примудрилася читати Ремарка. Тож старенький єврей-акушер привернув
увагу породіллі: «Мадам, у вас, здається, з’явився письменник!» Всеволод
Зиновійович не раз жартував: «Я, можна сказати, народився між рядками!»…
Мати спілкувалася з сином росіською, але віддала
навчатися до української школи – щоб знав рідну мову свого батька.
3. Під
впливом творів Жюля Верна хлопчик мріяв стати капітаном, подорожувати морями,
відкривати незвідані землі. Але на заваді стали
слабке здоров’я і вада
зору – дальтонізм. Тож мрія залишилася мрією.
4. Родина
Нестайків, рятуючись від смерті під час Голодомору 1933 р., переїхала до
Києва., де мешкала хлопчикова рідна тітка. В цьому ж будинку розташовувалася
школа, в якій мама вчителювала, а син навчався. «З одного боку – це було весело – жити в школі, а з
іншого… Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала
у щоденник: «Завтра прийди з батьками!» Мені до щоденника нічого не писали: моя
мама була поряд», – згадував письменник.
5.Малому
всеволоду дуже хотілось якомога швидше вирости. Через багато років він запише: «В дитинстві я був худенький і маленький
– чи не найменший у першому класі. І страшенно хотів якнайшвидше вирости. За
порадою однокласника Васі, такого ж, як я, шпінгалета, я прив’язував до одної
ноги важку праску, до другої – цеглину, хапався за верхню планку одвірка і
висів, поки вистачало сил, намагаючись витягти своє тіло. А ще той Вася мені
сказав, що від дощу все росте. І я довго простоював під дощем, підставляючи
струменям свою грішну руду голову. Мама дивувалася, чого в мене постійний
нежить. А коли я став по-справжньому дорослий, мені страшенно захотілося
повернутися назад у дитинство – догратися, досміятися, добешкетувати. Вихід був
один – стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе
дитинство, намагався писати якомога веселіше…»
6. Свою казку-трилогію «В Країні Сонячних Зайчиків» В.Нестайко
писав протягом сорока років. Якось юна читачка зробила авторові щзауваження:
чому в книзі лише одна героїня – Космо-Натка, а всі решта – хлопці? Може, варто
написати про пригоди дівчинки у якійся казковій країні? Так з’явилася повість «В Країні Місячних Зайчиків» з головною героїнею Нусею.
7. Серіал «Дивовижні пригоди в лісовій школі» Всеволод
Нестайко створював
понад 20 років.
Авторська передача «Радіобайка
Всеволода Нестайка» лунала в ефірі у 1999 — 2009 роках.
30 років Всеволод
Зиновійович присвятив редакторській роботі у видавництві «Веселка». А всі свої твори
писав ручкою й лише потім передруковував на машинці.
8.Шкільні вчителі з Болгарії, Польщі, Чехії, Іспанії, Португалії,
Греції, Литви створили карту найпопулярніших європейських книг для дітей.
Україну представляла книга В.Нестайка «Тореадори з Васюківки».
Міжнародна рада з
дитячої та юнацької літератури 1979р. внесла «Тореадорів з Васюківки» до
Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена (Special Hans Christian Andersen Honor List) як один із найвидатніших творів світової
літератури для дітей. Фільм про «тореадорів» отримав Гран-прі на Міжнародному
кінофестивалі в Мюнхені 1968р…
9.Всеволода Нестайка називають
засновником жанру українського
дитячого детективу. 1990р. вийшла друком його книга «Таємничий голос за спиною»,
написана як дитячий детектив.
10.Всеволода Нестайка називали веселуном, який створив
«країну сонячного добра». І сам він говорив, що допомагає своїми творами
«накопичувати радість». Ще письменник говорив, що був би щасливим, коли б хоч одна дитина, прочитавши його книги, перестала відчувати страх і
самотність. «Найбільшою нагородою для мене були визнання деяких читачів, що
коли вони хворіють, то беруть з полиці «Тореадорів…» і перечитують. Заради цього варто жити на світі», —
якось написав він.
Протягом 55 років літературної діяльності В.З.Нестайко
написав 30 повістей, романів і збірок оповідань.
Підготувала Олена Бондаренко
За матеріалами
інтернет-видань
