«Він українець, свідомий українець, усією душею відданий своїй країні та своєму народові, — і се в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, будущини. От тим то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний — не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі – на жаль, такі нечисленні – радощі рідного народу», — так свого часу про Володимира Самійленка відгукнувся Іван Франко.
Новітня історія боротьби за Незалежність тісно пов’язана з творами Володимира Самійленка. На початку 1990-х українські патріоти часто цитували:
…Грізна хвилина!
І враз з усіх намучених грудей
Прорвалось: «Ще не вмерла Україна», —
Як неньці дар останній від дітей.
Рядки з його віршів стали правдивим афоризмами, як, скажімо, цей: «Одно – творити язиком, а друге – перти плуга».
1886р. Самійленко написав відому політичну сатиру «Ельдорадо». Відтоді, мабуть, жодна патріотична вечірка української молоді не минала без її декламування, а особливо у виконанні автора:
Десь далеко єсть країна,
Пишна, вільна, щастям горда,
Кожний там живе щасливо —
Держиморда, держиморда.
1989р. вірш, покладений на музику, залунав – і лунає досі — у виконанні рок-гурту «Кому вниз».
Відомі й інші блискучі сатиричні твори Самійленка: «Як то весело жить на Вкраїні», «Мудрий кравець», «Міністерська пісня», «Новий лад».
Варто згадати, що Володимир Самійленко був і прекрасним ліриком. Це йому належать слова відомої пісні «Тихесенький вечір», до якої написав музику Кирило Стеценко:
Тихесенький вечір на землю спадає,
І сонце сідає в темнесенький гай.
Ой сонечко ясне, невже ж ти втомилось,
Чи ти розгнівалось? Іще не лягай!..
В.Самійленко залишив нам драматичну поему «Чураївна», кілька талановитих комедій, драматизовані гуморески: «Драма без горілки», «Дядькова хвороба», «У Гайхан-бея» та інші.
Талановитий перекладач, Володимир Самійленко подарував читачам прекрасні переклади українською творів Гомера, Д.Байрона, П.Беранже, Ж-Б.Бомарше та інших зарубіжних авторів.
Якось мені довелося побувати на мітингу пам’яті Володимира Самійленка у Боярці на Київщині, де в день його народин, 3 лютого, патріотична громада міста вкотре зібралися біля його могили. Традицію вшановувати письменника всіляко підтримувала Ніна Харчук – журналістка і депутатка міської ради, тривалий час – очільниця місцевого рухівського осередку. Саме їй належать і публікації про життя та творчість Володимира Самійленка у місцевій пресі.
За радянських часів вшановувати пам’ять Самійленка доводилося таємно. Свого часу Н.Харчук згадувала, що 1964р відзначення 100-річчя від дня народження В.Самійленка у Боярці готував ювілейний комітет на чолі з учителем Боярської школи № 1 І.І.Івановим. За це його звільнили з роботи, і він змушений був працювати у школі бібліотекарем.
З ініціативи М.Рильського та П.Тичини до 100-річчя письменника була впорядкована його могила у Боярці, а в мітингу пам’яті взяло участь чимало українських митців.
Потім і влада, і, на жаль, письменницьке середовище, про Самійленка не згадували. Впорядкування могили, вшанування пам’яті письменника взяли на себе Євдокія та Андрій Храпачевські та інші патріотично налаштовані мешканці Боярки…
Володимир Самійленко народився 3 лютого 186р. в с.Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько – поміщик Іван Лисевич, мама – колишня кріпачка Олександра Самійленко, з якою батько шлюбу не брав, але опікувався хлопчиком, дав йому добру освіту – і загальну, й музичну.
Малим Володимир навчався грамоті у дяка, потім – у початковій школі в Миргороді, Полтавській гімназії. Хлопець виявив неабиякий хист до поетичної творчості та перекладацтва. 1885р. вступив на історико-філологічний факультет Київського Святоволодимирського університету. На той час українська література, пісня, мова були заборонені. Збори таємних українських гуртків завжди відбувалися за участі Самійленка: входив до літературно — мистецького гуртка «Плеяда», брав участь у роботі товариства «Стара громада».
1890р. вийшла друком перша збірка «З поезій Володимира Самійленка». До неї увійшов, зокрема, і відомий вірш «Українська мова» (Т.Г.Шевченкові), де поет називає рідну мову «діамантом дорогим».
Закінчивши 1890р. навчання в університеті, Володимир Самійленко працював у Києві, Чернігові та Миргороді (секретарем земської управи), Катеринодарі. Заробіток був мізерним. Тож додатково вивчився на нотаря і відкрив нотаріальну контору в містечку Добрянці на Чернігівщині. Тут одружився, тут у подружжя Володимира та Ольги народилося четверо дітей, які, на жаль, усі померли від хвороб.
У Добрянці Самійленко мешкав до 1917р… Палко підтримав Українську Революцію, переїхавши до столиці, працював у міністерстві фінансів уряду УНР, редагував газету «Рада», сприяв запровадженню української мови.
1920р.виїхав до Галичини. Нестатки, хворощі, повідомлення про смерть доньок змучили вкрай. 1924р. В.Самійленко тяжко хворим повернувся до Києва.
Працює у Державному видавництві України. Володіючи дев’ятьма мовами, перекладає українською твори зарубіжних авторів.
Подружжя мешкає в підвальному приміщенні. Тяжка хвороба Володимира Івановича – саркома – швидко прогресує. За підтримки С.Єфремова Самійленкам знімають дачу в Боярці, але тиша й чисте соснове повітря вже не допомагають. Письменник тамує жахливий біль, читаючи та займаючись перекладами.
12 серпня 1925р. Володимир Іванович Самійленко помер. Поховали його у Боярці — як справжнього козака, «на горі коло церкви» — біля Свято-Михайлівського храму.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
