4 січня 1938 року Миколу Макаренка більшовики
розстріляли — за те, що став на
захист Михайлівського Золотоверхого собору.
Він єдиний зі
складу комісії відмовився підписати акт, яким собор було роковано до знищення.
Микола Омелянович Макаренко народився в с.Москалівці на Сумщині.
Після закінчення Лохвицької гімназії навчався в
Петербурзькій школі технічного малювання барона А.Штигліца, згодом – у Археологічному інституті. Співпрацював з Імператорською Археологічною
комісією, друкувався в часописі «Старые годы», викладав на Вищих жіночих
архітектурних курсах, Вивчав мистецьку спадщину Т.Шевченка та
М.Ломоносова. Протягом 17 років досліджував
твори, що зхберігалися в Ермітажі.
1917р. Микола Макаренко одним із перших українських вчених узяв громадянство Української Народної Республіки.
Від 1918 р. мешкав у Києві. Був дійсним членом Всеукраїнської Академії Наук. У
складі Софійської комісії та Археологічного комітету досліджував пам’ятки Софійського
та Михайлівського Золотоверхого соборів, Києво-Печерської лаври. Брав участь в археологічних розкопках Ольвії,
Спасо-Преображенського собору в Чернігові, Крейдищанського комплексу поблизу
Сум, Маріупольського могильника.
У 1920–25 р.р. М.Макаренко очолював Музей мистецтв ВУАН, який був організований на
основі колекцій Богдана та Варвари Ханенків (нині Музей мистецтв імені Ханенків). Доклав великих
зусиль для збереження і дослідження цих колекцій.
Вчений був єдиним, хто описав зібрання козацьких
клейнодів у Ермітажі й довів, що
козацькі прапори були переважно жового та блакитного кольорів. Затим колекція прапорів таємничо
зникла. А
самого історика засудили за нібито квартирні борги й вислали з Києва до Ромен. Тут
вчений працював у музеї, склав реєстр пам’яток Полтавщини.
1934 р. більшовики вирішили знести Михайлівський
Золотоверхий собор. Змушували українських фахівців прідписати акт, яким нібито
мало підтвердитися, що споруда не має історико-архітектурної та культурної
цінності. М.О.Макаренко став
єдиним ученим, який відмовився підписати акт.
Мало не одразу був заарештований органами НКВС за
звинуваченням в участі у «контрреволюційній антирадянській організації». Вирок
– 3 роки заслання. Опинився в Казані. За
чоловіком поїхала 56 –річна дружина.
В Казані Микола Омелянович викладав у художньому технікумі, консультував місцевий
музей, займапвся реставрацією собору.
1936р. Макаренка знову заарештували, інкримінували участь
у «контрреволюційній групі фашистського напряму» і засудили до 3 років таборів.
Етапували до Томська.
1937р. постановою позасудового органу — «трійки»- Микола
Омелянович Макаренко був рокований до розстрілу. Страчений у тюрмі в Новосибірську. Місце поховання кати приховали.
На початку 1960-х років Анастасія Сергіївна Федорова-Макаренко, вдова
вченого, звернулася з клопотанням про перегляд справи свого чоловіка. Постановами Верховного суду Татарської АРСР та
Томського обласного суду М.О.Макаренко був реабілітований. Читаючи довідку про
реабілітацію, 83-річна жінка померла…
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
За матеріалами
інтернет-видань
