Даруй мені, доле, надію єдину,
Мов промінь незгасний, омитий грозою,
Що теж я на стежці лишила іскрину,
Що теж я у світі була не чужою.
Марія Пригара
Понад п’ятдесят років свого творчого життя Марія Пригара присвятила дітям. Вона писала і для дорослих, але саме «дитячі» твори принесли письменниці читацьку любов.
Майбутня літераторка народилася у Москві, в родині медиків. Невдовзі помер батько, мати з дівчинкою переїхали до Криворіжжя. Вітчим, Аркадій Михайлович, був великим шанувальником козацької минувшини: співав старовинні пісні, добре знав українську історію. Ще дуже любив творчість Тараса Шевченка – не раз декламував доньці уривки з його поем.
Марійка з раннього дитинства почала римувати, навіть твори зі шкільних предметів часом писала віршами.
На початку 20-х років родина оселилася у Білій Церкві. Однак дівчина захворіла на сухоти, довелося переїхати до Одеси – у сприятливіший клімат. Хоча мама воліла, аби Марійка стала медиком, юна поетеса обрала літературний шлях. Вступила до Одеського інституту народної освіти. Познайомилася з письменником І.Микитенком, який і привів її до літературної студії «Гарт». Перший вірш М.Пригари – «Повстанець» — з’явився 1924р. в газеті «Червоний степ».
Повернувшись до Києва, Марія закінчила Інститут народної освіти, працювала в газеті «Пролетарська правда», затим оселилася в тодішній українській столиці – Харкові. 1029-30рр. видала книги для дітей «Весна на селі», «Дитячий садок», «Товариш урожай», почала перекладати твори зарубіжних авторів. Завдяки М.Пригарі українські діти читали рідною мовою твори К. Чуковськогого, С .Маршака, Агнії Барто, Л. Кассіля.
Почалася Друга світова. У перші дній війни на фронт вирушив Маріїн чоловік — військовий лікар. Пригара з мамою та двома доньками евакуювалися до Саратова, працювала на українській радіостанції, що транслювала програми для мешканців окупованих територій.
1944р. письменниця повернулася до Києва. Була тяжко вражена виглядом столиці: Київ лежав у руїнах. Працювала заступником редактора дитячого журналу «Барвінок», створювала читанки, писала казки, вірші для дітей та дорослих, п’єси для шкільних театрів. Займалася громадською роботою.
Згодом захопилася народною творчістю, написала низку «дитячих» оповідань за мотивами українських дум. Особливо популярною стала історична повість «Михайлик — джура козацький».
1978р. вийшов друком двотомник творів М.Пригари. Перший том — «Вірші та казки», другий – «Повісті та оповідання». Видання було відзначене премією ім.Лесі Українки.
Творчий доробок письменниці складається з понад 50 книг. Серед них – поетичні збірки для дорослих «Дорогами війни», «Напередодні», «Сестри», «Надвечір’я»; переклади – зокрема романи «Фараон» Б. Пруса, «Селяни» Р.Реймонта, «Роздоріжжя» Є.Путрамента, повісті Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Пісня над водами» та інші.
Але найбільше пам’ятатимуть Марію Пригару, напевне, діти – і нинішні, й їхні мами, тата, дідусі та бабусі. Як авторку прекрасних творів для юних читачів – – найвимогливіших і найвдячніших:
«Мине отак з півсотні літ,
І, може, з високості,
З чужих планет, в наш рідний світ
Злетять незнані гості.
Вони свій срібний корабель
Спрямують з небокраю
Не на піски серед пустель,
А в поле біля гаю…»
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
