«З Києвом пов’язано чимало подій у моєму
житті…»
Анна Ахматова
Родовід поетеси тісно пов’язаний з Україною. Батько,
Андрій Горенко, походив з козацької старшини. «Родинне гніздо» – Шелехівська Слобідка на Поділлі. У середині
ХІХ ст. тут розташовувався маєток діда Анни Андріївни по лінії матері — Еразма
Стогова, очільника канцелярії Київського
генерал-губернатора Д. Бібікова. На цьому обійсті після жовтневого перевороту
мама Анни Андріївни, залишена більшовиками без жодних засобів до існування,
мешкала разом зі своєю сестрою. Тут у 1930р. померла, тут і похована.
1989 р. на 100-річчя Анни Ахматової, в Шелехівській Слобідці
відкрили літературно — меморіальний музей, а 1990 р.
встановили перший в Україні пам’ятник поетесі.
Народилася Анна Ахматова
(Горенко) в Одесі. А до
Києва вперше приїхала п’ятирічною дівчинкою. «У мене в Києві було дуже важке життя…», — згодом напише Ахматова у
своєму щоденнику.
З Києвом у поетеси по’язаний один із найжахливіших
дитячих спогадів: вона та молодша сестричка ледве не загинули від кігтів
ведмедя. Наприкінці 1894 р. родина
Горенків мешкала мало не рік у розкішному готелі «Національ», що розташовувався
на розі Хрещатика перед Бессарабською площею й належав відомому архітекторові
В.Беретті. Якось дівчатка з гувернанткою пішли на прогулянку до Царського саду (нині Маріїнський парк). А туди якраз привезли звіринець. Аня і Ріка
побігли з гори і втрапили просто у загородку з ведмедем, що була на нижній
терасі. Випадковий перехожий миттєво перескочив через огорожу і встиг викинути
дівчаток з вольєра…
В тому ж таки саду сталася доленосна подія: взимку Аня Горенко
знайшла брошку у вигляді ліри. «Це означає, що ти будеш поетесою», — сказала
гувернантка. Брошка стала найдорожчим скарбом для дівчинки. Тож коли захворів
на дифтерію Андрійко, молодший братик,
Аня заприсяглася: якщо він одужає, вона офірує свій скарб. Хлопчик одужав, і
майбутня поетка закопала брошку під деревом біля альтанки на Володимирській
гірці. (Вже гімназисткою Аня повернулася за своїм скарбом. Ліра чекала на неї
на тому самому місці…)
16-річною Анна зазнала тяжкого удару: батько покохав іншу
жінку і залишив родину. На додачу виявилося, що доньчин посаг татко витратив на
подарунки своїй пасії. 1905 р. Анну привезли до Києва – закінчувати навчання у
гімназії. На час навчання оселили у тітки, на Володимирській, 3.
Тітчин чоловік був відомим у місті юристом, родина жила
заможно. Анні всіляко показували, що вона – бідна родичка.«Моя семипудова кузина в очікуванні примірки нової сукні відомого
кравця зі Швейцарії, цілувала образок Миколи Угодника: «Зроби так, щоб добре
сиділо», — писала Ахматова у щоденнику. Сама дівчина ходила в чужих
обносках, і це її горду та незалежну вдачу страшенно гнітило.
Зітхнула з полегкістю, коли переїхала до інших родичів –
на Меринговську, 7 (нині Марії Заньковецької). Тоді ж почалися довгі прогулянки
з товаришем дитинства, а тепер гімназистом –
Миколою Гумільовим. У ресторанчику на початку Хрещатика, під
Володимирською гіркою, згодом Гумільов запропонує Анні руку і серце. Вона
погодиться…
Взимку 1906—1907 р.р. Анна дуже хворіла: давалася взнаки бідність. «Живемо у
злиднях. Доводиться мити підлоги, прати», — пише вона у щоденнику.
Попри це, незмінно була серед найкращих гімназисток.
1908 р. дівчина вступила
на юридичне відділення Київських вищих жіночих курсів. Оселилася в «Латинському
кварталі», як називали вулицю Тарасівську через те, що тут мешкала міська
богема – вільні поети і художники, бідні студенти.
25 квітня 1910 р. Анна Горенко та Микола Гумільов
вінчалися в Микільській церкві (розташована вона була у Микільській
Слобідці; у 1960-і роки, коли будувалася
станція метро «Лівобережна», церкву зруйнували). «25 квітня 1910 року я вийшла заміж за Гумільова, — записала Анна. —
Вінчалися ми за Дніпром, у сільській церкві. Того самого дня Уточкін летів над
Києвом, і я вперше бачила літак…».
Мало не водночас із заміжжям на поетичному небосхилі з’являється ім’я «Анна
Ахматова». Батько суворо заперечив проти того, що Анна підписує свої
«декадентські віршенята» його шанованим прізвищем: погрожував проклясти, зовсім
відмовитися від неї, позбавити спадку. Тоді Анна і взяла прізвище бабці –
Ахматова. Спочатку — як творчий псевдонім.
Після весілля молоді люди
їдуть до Парижа, потім на північ Італії. Київ залишається у спогадах і
поезіях…
На схилі днів,
десь на початку 1960-х, Анна Ахматова вирішує впорядкувати київський цикл поезій. Записує: «З «київського зошита» 1909 року зробити
«Предвечерье»». (Тобто цикл, що передує першій поетичній збірці – «Вечер», яка
вийшла друком 1912р., — Ред.)
Позначка «Київ»
супроводжує чимало віршів. У тому числі
— «На руке его много блестящих колец…»,
перший друкований твір (журнал «Сириус», Париж, 1907р.), він іще підписаний «Анна Горенко».
Віршем «Сжала тебя золотистым овалом…» авторка
звертається до київської художниці Олександри Екстер.
1914 р. з’явилася
й ціла низка віршів, написаних у Києві: «Моей сестре», «Подошла к
сосновому лесу» та інші.
Пам’ять про київський період життя поетеси зберігає
меморіальна дошка на будинку №7 по вулиці М.Заньковецької.
А для вас, шановне читацтво – один з «київських» віршів Анни Ахматової.
Киев
Древний город
словно вымер,
Странен мой приезд.
Над рекой своей
Владимир
Поднял черный крест.
Липы шумные и
вязы
По садам темны,
Звезд иглистые
алмазы
К Богу взнесены.
Путь мой
жертвенный и славный
Здесь
окончу я,
И со мной лишь ты, мне равный,
Да
любовь моя. Лето
1914
__________________________________________
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»
(за матеріалами інтернет-видань).
