vsim.ua
21 листопада в Україні відзначають першу річницю Революції Гідності. Про те, що вдалося здобути за цей час, «ВСІМ» розповіли активісти протестів у Хмельницькому.
«Про результати говорити рано, треба рухатися далі»
Інна Корсун. Активістка, одна з перших вийшла на майдан у Хмельницькому. Організовувала студентський страйк. Зараз займається волонтерством та діяльністю у сфері євроінтеграції.
– Ми слідкували за подіями у фейсбуці, я вже збиралася спати, це був десь час ночі. І я дивлюся – у Києві почали виходити люди на майдан, – розповідає Інна. – І ми зідзвонилися зі Стьопою Кушніром і вирішили йти на майдан. Я взяла два термоси з чаєм, викликала таксі і поїхала на майдан. По-перше, ми якось розуміли, що через кілька років не пробачимо собі, якщо просто опустимо руки. По-друге, нас, активістів, які мали активну громадську позицію, вже переслідували есбеушники. Ще до майдану були різні дзвінки – наприклад, коли Янукович мав приїхати у травні, до мене телефонували, погрожували, щоб я не робила жодних акцій.
Нас було сім чоловік і таксист, який привіз одного з наших активістів. І собака. Звідти потім почалася наша кричалка – «Україна – це ЄС, про це знає кожен пес». Це суто хмельницька кричалка.
На майдан до Києва я потрапила після побиття студентів. Я приїхала на захід, який не стосувався протестів, але тоді й лишилася на майдані. Наприкінці зими повернулася до Хмельницького.
Про наслідки майдану… Двоє моїх гарних товаришів у Небесній Сотні. Хлопці загинули. Мій прекрасний товариш, офіцер, зараз служить у АТО. Я на майдані зустріла свою половинку, тому для мене частина спогадів пов’язана із світлими почуттями. Цього хлопця я знала давно, але життя нас звело якраз на майдані. Ми разом через все це пройшли.
За рік українці зросли. 21 листопада – ми з’явилися як нація. Про результати говорити рано. Це один з етапів, який прошов і треба рухатися далі.
«21 листопада почалася війна за українську незалежність»
Олександр Симчишин. «Голос майдану» у Хмельницькому в період Революції Гідності. Після майдану став першим заступником голови Хмельницької ОДА, зараз виконує обов’язки губернатора.
– Моя війна за незалежність української держави розпочалася 22 листопада минулого року, – говорить Олександр Симчишин. – Мені вночі подзвонив один із громадських активістів Степан Кушнір і повідомив, що у них є бажання долучатися до акцій, які починалися в Києві. І десь о дванадцятій годині дня я вийшов на майдан у Хмельницькому, де було 5-6 осіб. Важко це було назвати якимось протестом. Люди вийшли на знак солідарності. Я був першою людиною, яка виступила на революції гідності у нашому місті. І з того часу вів усі недільні віча і масові акції , закликав, мотивував людей і робив багато «чорнової» роботи, яка залишалася за лаштунками.
Мене не мотивувала вийти на майдан ситуація з Угодою про асоціацію. Я підтримував європейський вектор, але, будучи українським націоналістом, хотів, аби ми були господарями у своїй державі. Асоціація була лише приводом для чергового виходу. Вже після побиття студентів в Києві була інша мотивація – «свій за всього». Адже мирних дітей по-бандитському «беспределу» побили, а за своїх хотілося дати здачу. 1 грудня відбувся серйозний майдан у Хмельницькому. З того часу почали організовувати виїзди на Київ. То був справжній початок Революції Гідності. Але було й так, що приходили до 50 відчайдухів, інші ж зневірювалися. Українську армію багато в чому забезпечує постмайданівська молодь, яка багато дружньо стояла на майдані.
Зараз вважаю, що 21 листопада почалася війна за українську незалежність. В 91-ому ми її отримали, але не здобули. Це був лише один із етапів війни. Я десь 25 лютого сказав на майдані, що ми зробили велику справу – зламали систему. Зараз бачу , що ми її лише похитнули. Але система стоїть. А в історії зажди так відбувалося , що після революції йде реванш, іноземна агресія. Адже держава під час революції слабне, а її сусіди хочуть цим скористатися.
«Як 23 роки нас обманювали, так і продовжують обманювати»
Андрій Дрозда, активний учасник Євромайдану у Хмельницькому та у Києві. Брав участь у боях на Грушевського. Зараз готується до відправки в зону бойових дій на Сході.
– Хотів і хочу, щоб все в країні було відкрито, справедливо та чесно, щоб людей не використовували як рабів. Тому і став учасником майдану, – розповідає хлопець. – Приємно зараз згадати, як тоді піднялися люди, вони реально «прокинулися». Щоправда, не в такій кількості, як хотілося, але усі стояли за одну ідею. Все було дружньо. Класно, що приносили їжу, одяг, підприємці привозили якісь пиріжки. У нас допомогу збирали і відсилали у Київ. Після подій на Грушевського я місяць перебував у лікарні. Але ми знали за що боролися. Люди нарешті зрозуміли, що ми – українці. Однак, вибори до Верховної Ради нічим не відрізнилися від усіх попередніх за результатами голосування. Як 23 роки нас обманювали, так і продовжують обманювати. А люди вірять. Після Майдану позитивних змін не відчув. По-мінімуму – чиновники прислуховуються до людей, але так, аби від них відчепилися. Нам далі «їздять по вухам», далі людей обманюють, уникають вирішення термінових проблем. Нам треба повернути національний дух, ідею, традицію, звичаї. Народ, який не пам’ятає своєї культури та традицій, вже не є народом. Нам ще вчитися та вчитися.
«Зміни прийдуть, просто потрібно щось для того робити»
Тетяна Юзепчук, активна учасниця майдану у Хмельницькому. Наразі займається волонтерською діяльністю з допомоги військовим.
– Що для мене змінив Майдан? Це дуже хороше питання, моє життя перевернулось з ніг на голову. Я знала одне – далі так продовжуватись не може, потрібно змінювати систему, тому і пішла на Майдан. Коли залишилась ночувати на майдані першу ніч, нас було всього 15 чоловік, на другий день відразу після роботи я знову прибігла на Майдан. В той вечір я вперше сказала, «Не будьте байдужими, байдужість вбиває».
І якось отак ішов день, за днем, ніч за ніччю, і тут побиття студентів, жах… Перші смерті. І саме тоді я дала собі слово, що буду боротись до кінця. Скажу відверто, було по-різному, позитивне та негативне, біль, туга та інколи радість.
Чи варто воно того? Скажу, що так, зміни прийдуть, просто потрібно щось для того робити, от я і роблю, що можу. Найбільше обурювала ситуація, що досі ніхто не відповідає за смерті людей на Інститутській, за смерті на Сході. А, ще боліла, і продовжує боліти душа, за те, що дуже багато людей продалися за гроші, ділять посади, але всі забули якою ціною, людськими життями, материнськими слізьми! Я щиро вдячна Богу, за такі серйозні життєві уроки. Прошу, молю Вас люди цінуймо те, що маємо і не будьмо байдужими». Дякую всім, за розуміння та підтримку, Слава Україні!
Прошу допомогти хто чим може, нашим воякам, молитвами, посмішкою, добрим словом підтримки. А хто може речами та фінансово, дякую всім за будь-яку допомогу.
Дуже Вас прошу, допоможіть чим можете, адже наші хлопці там ризикують собою, для того щоб ми могли спокійно спати, працювати, ходити під мирним небом!!!
Контакти – НЕЗАЛЕЖНИЙ ВОЛОНТЕР ПО ЗБОРУ ДОПОМОГИ ВІЙСЬКОВИМ ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ В ЗОНІ АТО Юзепчук Тетяна Миколаївна телефон 0688174627
номер рахунку приват банку 4405885829034492 (Юзепчук ТЕТЯНА)
Не будьте байдужими нехай береже Вас Бог!
«Війна на Сході – це продовження революції»
Юрій Смаль, комендант наметового містечка та перший очільник Самооборони у Хмельницькому. Продовжує займатися волонтерською та політичною діяльністю.
– Вийшли мільйони людей і вийшов я. Країна просто не могла далі так жити, – каже Юрій Смаль. – Спочатку вийшли молоді люди, не дуже в цьому обізнані, потім вийшли політичні партії. Почалося з мирних акцій, а закінчилося боями. Але ж всі розуміли, що мирно це не закінчиться. На перших парах люди «розкачувалися», та після побиття студентів по всій країні вийшли тисячі небайдужих людей. Це було нереально спрогнозувати!.. У Хмельницькому я був комендантом, в Київ їздив постійно. Займалися збором коштів і матеріальним забезпеченням. Слідкували, аби все надходило до місця призначення. Тоді влада була деорганізована, вона не могла дати ради, забезпечити порядок в країні. Тому виникла Самооборона. Це було не сплановано, а спонтанно. Думаю, це вірне рішення. На Хмельниччині був один із найпотужніших загонів Самооборони. Ми вберегли нашу область від можливих провокацій, порушень громадського порядку, грабежів… На жаль, й досі жодна людина, яка брала участь у побитті, не понесла відповідальності ні в Києві, ні в Хмельницькому. Це стосується і організацій антимайданів. Але, на щастя, суспільство пішло набагато далі, ніж політичні партії, які за ними і сьогодні не встигають у своїх діях. Те, що відбувається зараз, просто так не закінчиться. А війна на Сході – це продовження революції. Можу порівняти революцію 2013-2014 років з майданом у 2004 році. Тут є велика відмінність. Тоді не було жодної краплини крові, а зараз багато людей загинуло, є покалічені. Воїни борються за незалежність України. Думаю, що все таки буде лад в країні.
