По такій бруківці (як на фото) приблизно 300 років тому ходили міщани навколо Польського ринку. Шматок мощення кам’янецькі археологи дістали з-під землі цього року, проводячи розкопки за зеленим парканом біля Ратуші.
Археологічними знахідками-2014 ділиться старший науковий співробітник історичного-музею заповідника та ДП «ОАСУ Подільська археологія» Петро Болтанюк.
Як розповів Петро Анатолійович, цього року археологи працювали на чотирьох ділянках Старого міста – площі Польський ринок 3/9,10; 3/1, вулицях Зарванська 7/1 і Францисканська, 10. Законом визначено процедуру: коли господар ділянки бажає відновлювати історичну забудову – перед тим змушений провести археологічні дослідження.
НАЙБІЛЬШ ЦІННА ЗНАХІДКА – ГОНЧАРНИЙ ШТАМП
– Що вас, археологів, цікавило на цих ділянках?
– Як правило, ми відштовхуємося переважно від історичної довідки наявної місцини. На вулиці Францисканській приваблювало оборонне укріплення. Обмежені в площі (10 кв. м), заклали в її межах траншею з прив’язкою до стіни. За нашими даними вона була важливим військовим об’єктом. Удалося визначити товщину стіни бастіону (близько 2,4-2,5 метрів), простежити рівень валгангу – верхнього ронделя, і на якій глибині від поверхні він знаходиться.
В траншеї виявлено залишки споруди, яка, швидше за все, належала до монастиря босих кармелітів 17 ст. Визначено трипільський шар. Виявлено один черепок, що відноситься до раннього залізного віку; кераміку 9-10 ст. А найбільш цінна знахідка – гончарний штамп трипільського періоду. Це – предмет, за допомогою якого наносився орнамент на посуд.
Незважаючи на те, що розкоп був невеликим, він представив досить потужний матеріал з історії міста.
На Зарванській, поряд із універмагом, колись знаходився двоповерховий житловий будинок. Там ми тільки почали дослідження. Знайшли одноповерхові флігелі (бічні прибудови до головної споруди). Розкопали внутрішній кут будівлі, два рівні бруківки. А ще виявили таку конструктивну особливість – розвантажувальну арку. Тепер маємо уявлення, як зводився дім. У зв’язку з погодними умовами розкопи на глибині півтора метри припинили.
Окрім планових розкопок площею 20 кв. м на Польському ринку 3/9,10, розширили їх ще на 6 кв. м. Це – та ділянка, що за зеленим парканом ближче до Ратуші. Простежили стратиграфію – один із головних методів геологічного картування. Виявлено досить потужний шар трипільської культури.
Цього року продовжили дослідження будинку приблизно 15-17 ст. Виявлено ще один підвал, який, можливо, прилягав до самого дому або крамниці, що розташовувалась у східній частині ринку. Знайдено досить багато керамічних люльок на підтвердження цієї здогадки.
Найцікавіше на Польському ринку – залишки житлових будинків. Знайшли скупчення посуду в одному місці, багато глиняної обмазки. Судячи з усього, там було трипільське житло. На жаль, будовами 18-19 ст., втрачене.
На ділянці Польський ринок 3/1 (по діагоналі від магазину «Ратуша») відкрили фундаменти підвалів. За історичною довідкою, мав бути тільки один у північно-східному куті будинку, а виявилось – по всьому. Припущення – або вони буди засипані і забуті, або їх використовували як приміщення, де зберігали контрабанду. Тим паче, в 19 ст. єврейське населення цим займалось.
Розчищено від землі багато речей 19-поч. 20 ст., розкопано господарську яму Трипілля. Товщина шару (80 см-1 м) говорить про те, що на території Старого міста мало бути як мінімум три етапи Трипілля.
Унікальна знахідка – два рівні мощення. Одне належить періоду 18-19 ст., інше (на глибині 0,7 м) – 14-17 ст. Фрагмент останнього, завдяки історикам нашого університету, зокрема Анатолію Гуцалу, вдалося вирізати. Цей трамбований шар полотна із гравію, місцями – більшого каменю, експонуємо зараз у Вірменському дворику.
У ДОСЛІДНИКІВ – МОРЕ РОБОТИ
– До розгадки, стільки Кам’янцю років, не наблизились?
– Біда в тому, що даний період мало хто досліджував. Думаю, нам довго шукати в цьому напрямку відповідей. Плануємо на базі музеї провести конференцію, яка буде присвячена саме історії раннього Кам’янця.
Я – прихильник тієї версії, що Кам’янець, як місто, постав у середині 13 ст. Набір віднайдених речей дають можливість про це говорити. В деяких місцях простежується матеріал 9-10 ст., але йтися може всього-на-всього про поселення.
Що ж до міста, по-перше, маємо знахідки на території Вірменського бастіону давньоруських укріплень, тобто території міста. Відповідно можемо говорити про існування дитинця і посаду (торгово-ремісничої частини північно-руських городищ). Якщо є і те, інше – місто могло вже існувати.
По-друге, в цей час відбувається потужна хвиля розбудови нових городищ у державі Данила Галицького. Можливо, наше місто саме тоді й постало як прикордонна фортеця чи укріплення. А потім поступово розрослось. Збігається і той факт, що до приходу татар торгові шляхи ідуть по Дністру. Після названого приходу могла відбутися зміна центру торгівлі через Молдову і далі на південь. Й, можливо, Кам’янець став більш вигідним, ніж Бакота, отримавши таким чином старт для розвитку.
– Є недосліджені місця в Кам’янці, які потребують вивчення?
– Сенсаційні знахідки з’являються неждано-негадано. Не думав, наприклад, що давньоруські валові укріплення знайдемо на території Вірменського бастіону. Досить багато «точок», де можна наштовхнутися на відкриття. У нас – середньовічне місто з глибокою історією. І є куточки, де з тих часів залишилось усе так, як було.
– Але навіть кам’янчани часто кажуть, що від історичних пам’яток внаслідок постійних добудов і реставрацій вже нічого первинного не залишилося. Зокрема, і від фортеці.
– Це трішки перебільшення. Є місця, які досі ніхто не зачіпав. Досі умовно знаємо розташування церкви Покрови Божої Матері в Старій фортеці. А там же могли бути й поховання двох Коріатовичів – Юрія та Олександра. Куди вони ділись – залишились там чи були перенесені під час розбору церкви? Ймовірно, були залишені. Кам’янець мав би ще один цікавий туристичний об’єкт.
Розкопано в замку й фундаменти костелу Святого Станіслава. За описом одного дослідника, в ньому був склеп, де поховали Яна Потоцького, котрий загинув під час смути в Росії. Та й саму історію фортеці, як і міста, погано знаємо через малу кількість історичних джерел. Тому в дослідників – море роботи. І сенсацій вистачить ще не на одне покоління. Все залежить від матеріальної бази, культури поводження містян, наскільки вони хочуть вивчати історію міста.
Для мене досить дивно, що заповідні зони хочуть перевести на фінансування міськими бюджетами. Якщо держава дозволить їм, зароблятимуть великі гроші – одна справа, а якщо залишить усе на теперішньому рівні – то заповідним зонам буде непереливки.