Кам’янець-Подільський – Чорнокозинці – Панівці – Жванець
ІСТОРІЯ МІСТА
wikimedia.org
Давня подільська “столиця”, третій після Києва та Львова за кількістю пам’яток історії та архітектури населений пункт України, переможець в номінації “Сім чудес України”, українська туристична “Мекка”, місто-музей – все це про Кам’янець-Подільський.
На сьогодні точна дата заснування міста, що розкинулось над стрімким каньйоном Смотрича, не відома. Отож, історики й досі сперечаються – одні вважать, що місто виникло у дако-римський час (2-3 ст. н.е.), другі називають правильною згадку у вірменських хроніках за 1060-1062 рр., треті запевняють про давньоруське походження у ХІ – ХІІ ст., четверті вірять лише документам литовського часу (1360-ті роки). Право на існування мають всі версії, але найбільш переконлива – третя, адже нещодавно (2012 р.) археологи знайшли залишки потужних давньоруських укріплень та міських споруд на території старого Кам’янця. Але повернемось до історії міста та коротко розповімо про те, що достовірно відомо.
Від 1362 року, коли князь литовський Ольгерд переміг татар та звільнив від них Поділля, Кам’янець став центром Подільського князівства. Тут сиділи князі Коріятовичи, які розбудували мурований замок та зміцнили місто. За них Кам’янець став ремісничо-торговельним центром та за своїм значенням не поступався таким містам, як Львів і Київ. Розвиту ремесел і торгівлі неабияк сприяло надання місту Магдебурзького права у 1374 році і вигідне розташування на перехресті торгівельних шляхів. Серед ремісників, торговців і міщан міста почали формувались три громади – руська (українська), вірменська та польська.
У 1430 році Кам’янецький замок захопили польські війська, отож місто перейшло до Корони Польської. За кілька років поляки остаточно затвердились на Поділлі, й з 1463 року Кам’янець став центром Подільського воєводства. Відтоді місто отримало статус королівського і було перетворено у досконалу і неприступну для ворогів фортецю.
У 1672 році Кам’янець та майже все Поділля захопила Туреччина, та вже 1699 року згідно з умовами Карловецької мирної угоди край було повернуто до складу Польщі.
Проте, криза Речі Посполитої XVІІІ ст. призвела до того, що у 1793 році Поділля увійшли до складу Російської імперії. З 1795 року Кам’янець-Подільський став центром Подільської губернії. Поступово міське життя пожвавилось, почало розвиватись виробництво і торгівля, зростає населення. Територія Старого міста стало замале для столиці губернії, й тому з середини ХІХ ст. на схід за Смотричем було забудоване Нове місто. У 1864-74 роках Старе і Нове місто з’єднав міст – він перекинувся через річковий каньйон на височині 38 метрів. У ХІХ ст. відбулись зрушення в розвитку культури і освіти – у місті відкрилися духовна семінарія, губернська друкарня, чоловіча та жіноча гімназії, публічна бібліотека, театр, музей.
Початок ХХ ст. ознаменувався драматичними подіями – війнами та революціями. Серед цих подій, найвизначніша – визвольні змагання 1917-1921 років за створення Української Народної Республіки (УНР). Зазначимо, що Кам’янець-Подільський перебував у центрі цих подій, й більше того, у 1919 році півроку був столицею УНР. У місті діяв Уряд та Директорія УНР, в різні роки працювали видатні діячі М.Грушевський, С.Петлюра, Є.Коновалець та ін., був відкритий український державний університет.
ФОРТИФІКАЦІЇ
Пам’яток старовини у Кам’янці-Подільському настільки багато, що й окремої книги не вистачить їх описати. Перше, що слід знати – всі найдавніші (від XIV ст.) та найцікавіші архітектурні перлини – у Старому місті. Це “острівна” частина міста та прилегла до неї фортеця. Тут можна годинами ходити вуличками від споруди до споруди – майже всі вони є національним надбанням. У Новому місті теж чимало пам’яток – але то вже ХІХ ст. Друге, – всі пам’ятки старовини поділяються на три великих групи: фортифікаційні, сакральні та цивільні. Такий уявний розподіл допоможе туристу зорієнтуватись та більше зрозуміти місто над Смотричем.
Отже, екскурс перший – фортифікації. У Старому місті їх можна зустріти просто на кожному кроці. Однією з найдосконаліших середньовічним оборонних систем Східної Європи можна вважати оборонно-гідротехнічні споруди Польської та Руської брам, що розміщені по обидва боки скелястого перешийка. Їх основними складовими частинами були укріплені кількома вежами в’їзні брами та шлюзи, що перетинали русло річки. В разі нападу ворогів спочатку перекривалися шлюзи Руської, а потім Польської брами, і каньйон повністю затоплювався водою. Цим виключалася можливість штурму острова з двох нижніх доріг. Третя дорога, що проходила через вузький перешийок по Замковому мосту, захищалася укріпленнями замку з підйомним Польним мостом, надбрамною вежею Св. Анни на Замковому мосту, а також системою укріплень Міської брами та Вірменського бастіону XVI ст., які розташовувалися на зручних для ведення обстрілу терасах.
Крім цих основних укріплень існувала система споруд, що складалася з башт та оборонних мурів, побудованих для захисту окремих ділянок міста. До оборони були пристосованітакож деякі культові та цивільні споруди міста.
Ключовим серед кам’янецьких фортифікацій був славнозвісний Старий замок – унікальна мурована фортеця з одинадцятьма баштами XIV-XVII ст., побудована на скелястому мисі біля вузького перешийка, через який вела давня головна дорога до міста. Перша значна розбудова замку почалась наприкінці XIV ст. ще за князів Коріатовичів та краківського воєводи Спитка Мельштинського. У середині XV ст. замок було переплановано, старі башти модернізовано, закладено 10 нових (2 з них не збереглися). Друга реконструкція відбулася в середині XVI ст. під керівництвом військового інженера Іова Претфуса, який збудував дві башти – Нову західну та Нову Східну (над давнім колодязем, що зберігся донині).
На початку XVII ст., з появою далекобійної артилерії, військовий спеціаліст Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку кам’яно-земляні бастіони укріплення, що дістали назву Нової фортеці.
У XVIII-XIX ст. з півночі та півдня були прибудовані два бастіони, у внутрішньому дворі зведені корпуси казарм. Але незважаючи на численні реконструкції, замок являє собою єдиний архітектурний ансамбль. Доклались до цих реконструкцій англієць Арчібальд Гловер де Глейден та голландець Ян де Вітте.
Не менш цікавий – Замковий міст. Його умовно теж можна віднести до оборонних споруд, адже він виконує важливу гідротехнічну оборонну функцію та з’єднує замок із містом. Він мало нагадує міст, виглядає як суцільний кам’яний мур і, скоріше, сприймається як гребля. Першу згадку про Замковий міст знаходимо у XV ст., але прихильники дако-римської гіпотези виникнення Кам’янця вважають, що міст збудували у 2 ст.н.е. римляни.
Підсумовуючи екскурс по кам’янецьким фортифікаціям, підкреслимо – тривалий час могутні кам’янецькі укріплення були найпотужнішими у Європі та вражали не лише численних мандрівників. Так, за історичними переказами, турецький хан Осман, побачивши 1621 року укріплення Кам’янця, спитав: “Хто збудував таке могутнє місто?” – “Сам бог”, – була йому відповідь. “Нехай же бог і здобуває його!” З цими словами хан повернув своє військо від стін Кам’янця.
