«Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш»… Гарне визначення факту існування, правда ж? «Маленький принц» – книга, яку ми всі читаємо і… на жаль, не розуміємо у дитинстві. До неї обов’язково варто повернутися у дорослому житті
Цю дивовижну повість-казку Антуан де Сент-Екзюпері написав ще 1943 року. Однак, очевидно, що вона не втрачатиме актуальності століттями. Український контент пропонує згадати деякі особливі цитати…
Про любов
- Якщо ти любиш квітку – єдину, якої більше немає на жодній з багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і відчуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «Десь там і моя квітка …»
- Слова тільки заважають розуміти один одного.
- Ніколи не треба слухати, що говорять квіти. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Мій квітка наповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів їй радіти
Про людей і життя
- У кожної людини свої зорі.
- Себе судити куди важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий.
- — Знаєш, чому гарна пустеля? — спитав маленький принц.— Десь у ній ховаються джерела.
- Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету.
- – На твоїй планеті, – сказав маленький принц, – люди вирощують в одному саду п’ять тисяч троянд … і не знаходять того, що шукають …
– Чи не знаходять, – погодився я.
– А те, чого вони шукають, можна знайти в одній-єдиній троянді …
- – A де ж люди? – Знову заговорив нарешті Маленький принц. – У пустелі так самотньо …
– Серед людей теж самотньо. - Він не відповів на жодне моє питання, але ж коли червонієш, це означає «так», чи не так?
-
Про дружбу
- Це дуже сумно – коли забувають друзів. Не у всякого був друг.
- Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив…
- Якщо ти мене приручиш, моє життя немов сонцем освітиться. Твої кроки я буду відрізняти від тисячі інших. Почувши кроки людей, я завжди тікаю і ховаюсь. Та твоя хода покличе мене, мов музика, і я вийду зі своєї схованки. І ще — дивись! Бачиш, он там, у полях, колоситься пшениця? Я не їм хліба. Колосся мені не потрібне. Поля пшениці мені ні про що не говорять. І це сумно. А ти маєш золоте волосся. І як чудово буде, коли ти мене приручиш! Золота пшениця буде нагадувати мені про тебе. І я полюблю шелест колосся від вітру…
- Добре, коли є друг, нехай навіть треба померти.
-
Про дорослих і дитинство
- Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про те не пам’ятає.
- Лише діти знають, чого шукають.
- Дорослі такі нетямовиті, а діти просто не в змозі розжовувати їм усе.
- Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі.
- Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будинок з червоної цегли, у вікнах герань, а на даху голубів», – вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «Я бачив будинок за сто тисяч франків». І тоді вони вигукують: «Яка краса!»
