Омелян Михайлович Огоновський народився у с. Григорів (нині Рогатинський район Івано-Франківської області) в родині священика: батько, о.Михайло, був настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
Закінчивши школу в м. Бережани, Омелян навчався у Бережанській та Львівській гімназіях. 1857 р. закінчив Львівську духовну семінарію. Тоді ж узяв шлюб із донькою священика у Чесниках Фаліною Нєдзвєцькою.
О.Огоновський вивчав теологію у Львівському університеті. Окрім того — на лекціях Якова Головацького, одного із засновників «Руської трійці» — українські мову та літературу.
По завершенні навчання був учителем катехізису при Домініканській німецькій гімназії. Від 1863 р. викладав теологію, українські (руські) мову та літературу в Академічній гімназії Львова.
Закінчив Львівський і Віденський університети.
1867 р. Омелян Огоновський очолив кафедру руської філології Львівського університету, а через 10 років був обраний деканом філософського факультету. Від 1888р. – професор Львівського університету. Домагався викладання живою українською мовою замість штучного «язичія».
Член-кореспондент Польської Академії наук.
Омелян Огоновський був одним із засновників «Просвіти» (також майже 15 років – її Головою); Народної Ради, Наукового Товариства ім. Т.Шевченка.
Під впливом професора Огоновського формувалися погляди багатьох студентів як питомо українські.
1893 р. Омелян Огоновський очолював комітет з організації перевезення з Новосілок та перепоховання у Львові Маркіяна Шашкевича.
Залишив, окрім численних статей та наукових праць (серед них — «Cтудії в царині руської мови», 1880 р.), багатий епістолярій, у тому числі листування з істориком і громадським діячем, майбутнім секретарем з освіти ЗУНР Олександром Барвінським, що тривало впродовж 20 років.
Численні праці вчений присвятив творчості Тараса Шевченка. Так, у 1872–1873 р.р. в журналі «Правда» був опублікований цикл статей О.Огоновського «Критично-естетичний погляд на декотрі поезії Т. Г. Шевченка», в яких він глибоко проаналізував поетові «Думки», баладу «Тополя», поеми «Гайдамаки», «Неофіти». Крім того, видав нарис «Життя Тараса Шевченка. Читанка для селян і міщан»; дослідження «Гайдамаки». Поема Тараса Шевченка». За редакцією О.М.Огоновського вийшли друком перші два томи «Кобзаря» Т. Шевченка із статею «Дещо про життя і літературну діяльність Т. Шевченка».
О.М.Огоновський – автор підручника «Граматика язика руського» та хрестоматій з історії церковнослов’янської й староукраїнської мов.
Одна з найважливіших праць О.Огоновського — «Історія літератури руської». 1887- 94 р.р.були опубліковані чотири томи «Історії…». Перший том- література від давньої доби до кінця ХVІІІ століття; другий — лірика ХІХ століття; третій — проза ХІХ століття; четвертий — етнографія ХІХ століття. Слід зазначити, що працю досить гостро критикував Іван Франко, вважаючи навіть,що «… читач при такій подачі матеріалу не одержує жодного уявлення про розвиток літератури». (Втім учні та студенти протягом тривалого часу навчалися саме за цією працею Огоновського).
Натомість І. Франко вельми позитивно оцінив підручник професора Огоновського для вивчення порівняльної граматики слов’янських мов на основі фонетичної системи Караджича — «Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache von Dr. Emil Ogonowski» (Львів, 1880 р.). Франко назвав книгу основним здобутком галицького мовознавства ХІХ століття.
Омелян Михайлович Огоновський помер 28 жовтня 1894 р. у Львові. Похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі.
До багатющої спадщини вченого належать, окрім суто наукових праць, підручників та посібників, художні твори (поезії; драми «Федько Острозький», «Настасія», «Гальшка Острозька»; поеми, балади, вірші, оповідання).
Родина Огоновських була дуже відомою в краї. Йдеться не лише про самого професора О.Огоновського, а й про його братів. Так, Олександр був професором права, політиком-народником, дійсним членом НТШ. Петро – педагог, активний просвітянин. Іларій – філолог, перекладач. Племінник Любомир (син Петра) був сотником Української Галицької армії.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
